Бронзова альтернатива Мазепі

Три назви однієї площі Софійська площа — одна з перлин Києва. Колись на цьому місці військо київського князя Ярослава Мудрого розбило печенігів. За переказами, саме на честь тієї перемоги...

Три назви однієї площі

Софійська площа — одна з перлин Києва. Колись на цьому місці військо київського князя Ярослава Мудрого розбило печенігів. За переказами, саме на честь тієї перемоги князь наказав звести величний Софійський собор — він був освячений 1037 року. Відтоді поле за вівтарною стіною храму стало Софійською площею.

Протягом тисячоліття площа бачила багатьох київських князів, які в Софійському соборі сідали на трон, іноземних послів, що приїздили підписувати мирні угоди. І чужинців, які грабували місто. І тих, хто прагнув відродити храм і місто взагалі, — серед них митрополита Петра Могилу, фундаторів української незалежності Михайла Грушевського та Володимира Винниченка. 1918 року тут присягнув на вірність Україні гетьман Павло Скоропадський. Кияни бачили на площі більшовицького лідера Льва Троцького, видатного архітектора Володимира Заболотного, який жив у будинку №22, уславленого фотографа Якова Давидзона, помешкання якого знаходилося навпроти, майбутніх відомих діячів мистецтв — хореографа Сержа Лифаря, письменників Ярослава Гашека та Михайла Булгакова. Останній блискуче описав Софійську площу в романі «Біла гвардія».

Тричі площі випадало бути центральною. Перший раз, як уже згадувалося, за Ярослава Мудрого. Потім — у період визвольних змагань 1917–1920 років, бо саме тут відбувалися військові паради. В січні 1919 року в присутності війська й тисяч киян на площі було урочисто проголошено злуку українських східних і західних земель. Утретє вона стала місцем проведення парадів від 1943 року, коли Київ звільнили від фашистських загарбників.

Площа кілька разів змінювала назву. Коли більшовики встановили тут пам’ятник героям Перекопу, вони перейменували Софійську на площу Героїв Перекопу. Коли недолугу стелу прибрали, площу назвали на честь гетьмана Богдана Хмельницького. Лише з набуттям Україною незалежності площі повернули історичну назву — Софійська. Її головною прикрасою, безперечно, є пам’ятник Богдану Хмельницькому.

А булаву — на Москву!

Різні джерела неоднаково називають ініціатора створення пам’ятника гетьману. За одними даними, це ректор Київського університету Михайло Максимович, за іншими — видатний історик і громадсько-політичний діяч Микола Костомаров. Але найімовірнішим є припущення, що ідея належала помічнику попечителя Київського учбового округу Михайлові Юзефовичу. Принаймні саме він наполегливо пропихав цей задум протягом кількох десятиліть і таки добився його втілення в життя.

Чому людина, яка мала репутацію завзятого борця з українським і польським сепаратизмом, захопилася ідеєю створення пам’ятника українському гетьманові? Річ у тім, що Богдан Хмельницький офіційно подавався як альтернатива сепаратистам, що розмірковували про самостійну Україну. Натомість Хмельницький, підписавши 1654 року Переяславську угоду, приєднав Україну до Росії.

Попервах Юзефович мріяв встановити пам’ятник 1854 року — до 200-річчя Переяславської ради. Імператор Микола І позитивно поставився до цього задуму. Але за його царювання з тієї ідеї нічого не вийшло, бо невдовзі Російська імперія почала готуватися до Східної війни, відтак англо-франко-італійські війська атакували Крим, захопили Севастополь і владі вже було не до монументів.

Наступний імператор Олександр ІІ також підтримав ідею вшанування Богдана Хмельницького, але справу відклали через польське повстання 1863 року. Зрештою 1868-го замовили проект пам’ятника петербурзькому скульпторові Михайлу Мікешину, який незадовго перед тим виграв конкурс на проект монумента до 1000-ліття Росії. На ньому він зобразив чимало історичних осіб, зокрема й Богдана Хмельницького.

Скульптор охоче погодився зробити окремий пам’ятник українському гетьману. Він приїхав до Києва та уклав відповідну угоду. У створеному 1869 року проекті митець поставив Хмельницького, який скаче верхи, на високу кам’яну скелю. Булава в його правиці націлилася в небо. Під скелею містилася багатофігурна композиція, центром якої був кобзар, зовнішньо схожий на Тараса Шевченка, з яким Мікешин свого часу приятелював. Натомість грані прямокутного постаменту автор прикрасив тематичними барельєфами «Збаразька битва», «Переяславська рада» та «Зустріч Богдана Хмельницького в Києві в грудні 1648 року». Імператор Олександр ІІ наказав вилучити скульптурні композиції й зажадав, щоб гетьман указував булавою на Москву. Але в цілому проект затвердив.

1870 року в Києві створили комітет зі спорудження пам’ятника Богдану Хмельницькому. Його очолив уже згаданий Михайло Юзефович, який на той час обіймав посаду голови Київської археографічної комісії. Новостворений комітет оголосив про всенародне зібрання коштів. Планувалося відкрити пам’ятник 1888 року, під час урочистостей з нагоди 900-ліття хрещення Києва.

«Богдан Хмельницький під арештом»

Гроші на пам’ятник надходили дуже повільно, бо в українців гетьман не користувався великою шаною, радше навпаки. Адже події 1654 року обернулися прикрими наслідками: Україна зникла з політичної мапи, замість неї заснувалися кілька російських губерній, відтак селян закріпачили російські поміщики.

Протягом двох десятиліть не вдавалося зібрати достатньої суми, а тоді виявилося, що через інфляційні процеси гроші здешевіли. На них не можна було виготовити пам’ятник повністю. Не вистачало коштів і на гонорар скульпторові.

Щоб Мікешин не відмовився від роботи, Олександр ІІ подарувавйому 1872 року 1000 десятин казенної землі на Катеринославщині(аж до 1920-х та місцевість звалася Мікешин-Царедар). Наступного року, рятуючи ситуацію, імператор наказав видати Мікешину для пам’ятника 1600 пудів зеленої міді. Але скульптор не поспішав відливати гетьмана, бо виникли нові проблеми.

Річ у тім, що київська влада довго не могла визначити місце для пам’ятника. Спочатку Мікешин запропонував встановити його на Софійській площі, адже саме тут 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана Хмельницького на чолі козацьких полків, які поверталися після перемоги над польським військом під Пилявцями. Комітет на чолі з Юзефовичем ідею підтримав.

Проте не всім подобалася ідея спорудження монументу між двома соборами — Софійським і Михайлівським Золотоверхим. Почалися інтриги й підкилимні змагання. В результаті міська влада ухвалила поставити гетьмана на Бессарабській площі та перейменувала її в площу Богдана Хмельницького. Проте Юзефович домігся, щоб пам’ятник повернули на Софійську площу. Після затяжної мороки там 1881 року почали копати котлован. Але з Петербурга надійшов наказ: негайно припинити роботу.

З’ясувалося, що київське духівництво поскаржилося до столиці, мовляв, віруючі йтимуть від Михайлівського до Софійського собору і замість того, щоб милуватися дзвіницею чи вівтарною стіною храму, бачитимуть круп гетьманової коняки. Тому священики благали припинити будівництво пам’ятника на цьому місці. У відповідь Юзефович надіслав до Петербурга листа з поясненнями, що святі отці стали жертвами омани з боку інтриганів-сепаратистів, які не хочуть, щоб на такому вигідному місці, як Софійська площа, з’явився монумент тому, хто приєднав Україну до Росії. Цей трохи фантастичний аргумент спрацював, і щоб насолити сепаратистам, наказали ставити пам’ятник саме навпроти Софійського собору.

Тим часом змінився імператор — на трон сів Олександр ІІІ. Користуючись тим, що новим можновладцям було не до подій десятилітньої давності, Мікешин продав виділену для монумента мідь, а гроші поклав собі до кишені. Тоді попросив у нового царя бронзу — й одержав. Її вистачило лише на фігуру Хмельницького. Зчинився неабиякий скандал. Скульптор, звинувачений у крадіжці грошей, обурився і пересварився з усіма. Натомість цар зобов’язав артилерійське відомство переплавити старі гармати — з того матеріалу й відлили гетьманові баского коня.

Нарешті пам’ятник прибув до Києва. Але за відсутністю постаменту його залишили на подвір’ї відділку поліції, поблизу Софійської площі. Городяни жартували: «Богдан Хмельницький під арештом, бо приїхав без паспорта».

Юзефович схилявся до того, щоб поставити вершника на високому земляному горбі. Але міський архітектор Володимир Ніколаєв запропонував використати брили сірого граніту, які залишилися від будівництва Ланцюгового мосту через Дніпро. З них він і спорудив п’єдестал-скелю. Не таку високу, як запланував Мікешин, та й іншої форми, але дуже вдалу.

Місцева влада довго міркувала, як встановити вершника, щоби хвіст коня не був звернений ні до Софійського, ні до Михайлівського соборів, ні до поліцейського відділку, але щоб булава все ж указувала на Москву. Духівництво до останньої миті очікувало неприємностей, а тому за встановленням монументу особисто наглядав голова київської консисторії протоієрей Петро Лебединцев. Зрештою 11 липня 1888 року пам’ятник урочисто освятили. Звичайно, Мікешина на це свято не запросили.

Хай там як, але нині столицю України важко уявити без пам’ятника Богдану Хмельницькому на Софійській площі. Вже понад століття він є своєрідною візиткою Києва.

Категории
Акценты
Нет комментариев

Оставить комментарий

*

*

RELATED BY

  • ЛЮДИ ЖИВУТ В УКРАИНЕ УЖЕ 32 ТЫСЯЧИ ЛЕТ

    Об этом сообщает швейцарская газета «Ле Там». В Крыму были найдены древнейшие останки проживавших здесь людей. Их возраст по оценкам составляет 32 тыс. лет. Открытие позволяет сделать вывод, что...
  • УЧЕНЫЕ ПОСЧИТАЛИ, ЧТО БУДЕТ, КОГДА НАСТУПИТ КОНЕЦ СВЕТА

    Глобальное потепление принесёт миру столько несчастий, что смерть от метеорита или взрыва коллайдера покажется лучшим избавлением от медленной и неизбежной беды. Пока учёные продолжают фиксировать новые стадии апокалипсиса и...
  • УКРАИНА — ЗЕМЛЯ ОБЕТОВАННАЯ ДЛЯ ТУРИСТОВ

    Украину включило в список десяти новых мест, которые стоит посетить, известнейшее издательство туристических путеводителей Lonely Planet. Его книгу цитирует немецкий еженедельник «Фокус». «Довольно долго государства Балтии — Литва, Латвия...
  • В УКРАИНЕ ПРОДОЛЖАЕТСЯ ИСТРЕБЛЕНИЕ СОБАК

    Об этом рассказывает в своем репортаже «Радио Франс Интернасьональ». Вот уже не один месяц организации по защите животных осуждают Украину за массовые убийства бродячих собак. Теоретически животных полагается отлавливать...